Державна установа
"Івано-Франківський обласний центр контролю та профілактики хвороб
Міністерства охорони здоров'я України"

Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передавання, що характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок

Шляхи передавання інфекції

Дифтерія передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передавання також можуть бути предмети побуту. Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.

Симптоми дифтерії

Інкубаційний період дифтерії становить 2–10 днів.

Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:

• біль у горлі;

• підвищена температура, лихоманка;

• набряк слизової оболонки ротоглотки;

• наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;

• набряк шиї;

• збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.

Виділяють різні форми захворювання

Дифтерія носа: серозно-геморагічні, гнійні чи гнійно-геморагічні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа); зрідка — загальні симптоми.

Дифтерія глотки: найчастіша форма; неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї.

Дифтерія гортані і трахеї: як правило, внаслідок поширення процесу з глотки; фібринозні плівки і набряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів.

Дифтерія шкіри: раньова інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться, вкрита брудно-сірим нальотом або заповнена некротичними масами.

Дифтерія може вражати й інші органи: кон’юнктиву, вухо, піхву, пряму кишку.

Лікування дифтерії

Усі хворі на дифтерію, незалежно від її клінічної форми і ступеня тяжкості, підлягають невідкладній обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.

Щоб запобігти розповсюдженню хвороби, потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.

Профілактика дифтерії

Попередити розвиток небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинації дорослих кожні 10 років.

За календарем профілактичних щеплень вакцинацію проти дифтерії і правця роблять:

• дітям у 2, 4, 6 та 18 місяців – вакциною, яка має захистити від дифтерії, правця й кашлюка. Для цього використовують вакцини АаКДП (з ацелюлярним, тобто безклітинним, кашлюковим компонентом) або АКДП (з цільноклітинним кашлюковим компонентом).

• дітям у 6 років, які мають ревакцинуватись щепленням АДП (без кашлюкового компонента);

• дітям у 16 років, дорослим у 26 років і кожні 10 років після цього потрібна ревакцинація АДП-м (зі зменшеним вмістом дифтерійного та правцевого антигенів).

Нагадуємо, що в умовах військового стану, імунізація — найбільш ефективний метод убезпечити себе та своїх дітей від тяжких захворювань та їхніх наслідків.

Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.

Вакцинація відбувається у кабінетах щеплень дільничних поліклінічних закладів безкоштовно.

Ваше здоров’я у Ваших руках – бережіть його